Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських - Марина Павленко (2011)

У дверях класу зіткнулася з Іркою. Та й собі пройняла Софійку очима. Тьху на всяких кралечок з розмальовками на плечах! Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури…

Уже коли рушала додому, розминулася з Вадимом у коридорі. І він подивився! Вперше за весь день! Погляд, від якого хотілося вирости, вирівняти плечі, розправити… розправити комірець. Але що це? Коралі?! Вчора забула зняти! Ось чому всі її розглядають…

Але ж Вадим!.. Він же подивився не тільки через коралі?! І вона зараз у цьому переконається!

Навпрошки подалася парком і ніби випадково опинилася на стежці, якою ітиме Кулаківський.

А він уже сидів на пеньку, під кущем квітучої жовтої акації. Сидів і… димів цигаркою! Ні, Софійка, звичайно, все розуміла. Деякі в їхньому віці не лише почали, а вже й зав’язали з курінням. Як-от Сашко. Але хлопець Софійчиної мрії не мусив би палити. Як не палять ні тато, ні Сніжанин жених.

– Засуджуєш? – спитав ніби покривджений.

– Кожен живе, як хоче, – ледве стягнулась на відповідь.

– Не темни окуляри, я ж бачу – засуджуєш! Це легко таким чистьохам, як ти!

Дівчинка опустила очі. Може, вона таки занадто сувора?

– А що ти про мене знаєш, аби судити? – Хлопець картинно випустив дим. Знову затягнувся. – У мене, може, дитинство було – куди твоєму братись! І молодість – не легша!

– Це ж чому? – Помітила, що красунчик устиг її розжалобити. І що він украй вишукано струшує попіл.

– Гм… Предок лиш бабки висилає, а сам чортзна-де. Мати сто років не з’являється. Кентуюсь біля старої – до живих печінок дістала. Усе ниє, все дорікає! Що нав’язався на її голову! А мені по барабану: хай би валила на всі чотири боки, була б квартира – сам проживу. В мене, як хочеш знати, рід проклятий. Гроші ведуться, щастя – ні грама!

– Як це – проклятий? Звідки ти взяв?

– Елементарно! До сьомого коліна! Стара не признається, за що. Мовляв, зібрались якісь ханурики і прокляли. Відтоді той спився, той убився. Татів брат від наркотиків помер. Дід щез. Баба казиться, що з нашим проклятим родом зв’язалась. Тут, скажу тобі, не тільки закуриш… – Хлопець ефектно сплюнув убік. – Коралі в тебе класні!

– У шафі знайшла… – перебирала низку Софійка, не в змозі відвести очей від Вадима.

– О! А я ні чорта знайти не можу! Ні в шафі, ні на вулиці! Сама туфта попадається.

Дівчинка співчутливо всміхнулася. Вадим притоптав кросівком недопалок. Устав із пенька.

– Короче, пора мені на хату. Ти ж, гляди, нікому й не пікни. Ні про те, що бачила, ні про те, що чула!

– Як можеш сумніватися?!!

– Прикинь, що стара теж не любить, щоб язика розпускали!

Вадим давно зник у гущавині. А Софійка ніяк не годна дати раду численним думкам. Це ж треба! Вадим довірив їй таємницю! Ірці, певно, таке й не снилося!

4. Прогулянка з Ростиком

Навіть із найромантичніших снів людину здатен вихопити запах – звичайнісіньких, свіженьких, із хрумкою шкірочкою – котлет!

Тато згодився посидіти з малим. Тож мама вирішила пробудити кулінарні таланти й потішити сім’ю. Взагалі, у мами безліч талантів і, напевне, тому дуже мало спокою.

Он і тітонька Сніжана вже тут як тут: із вбранням без мами ради не дасть! Несе до вітальні праску, щось прасуватиме.

– Прокинулася нарешті, соню? – до племінниці. – Я тобі фото принесла! Це ми того дня, коли його виписували.

Тоненька, в білому лікарняному халаті Сніжана і широкоплечий вродливий юнак. Ніби десь бачила його.

– А то що за хлопчик біля куща?

– Може, пацієнт, може, відвідувач… Позаду – корпус травматології. Хіба можу знати кожного? – засміялася тітонька.