Knigionline.co » Старинная литература » Маруся Богуславка

Маруся Богуславка - Пантелеймон Куліш

Маруся Богуславка
«Маруся Богуславка» – это поэма, написанная Пантелеймоном Кулишем, в которой автор использовал сюжет украинской народной думы о храброй девушке-пленнице, которая смогла спасти украинских казаков из турецкого плена***. Автор данной поэмы романтизирует образ девушки и возвышает ее смелость.
Пантелеймон Кулиш - это Украинский прозаик, поэт, этнограф и фольклорист, а так же критик, переводчик, редактор, издатель и историк. Он же является автором концепции «хуторской философии» и создателем «кулишовки» - одной из самых ранних версий украинского алфавита, самый главный автор первого полного перевода Библии на украинский язык. Родился поэт 7 августа в 1819 году, в Воронеже, а погиб 14 февраля в 1897 году в возрасте 77 лет в Оленовке. Состоял в браке с Александрой Михайловной Кулиш ( годы жизни: с 1847год по 1897 год ) .

Маруся Богуславка - Пантелеймон Куліш читать онлайн бесплатно полную версию книги

Та хвалити Бога і Святу Покрову що було затишно.

ДУМА ДРУГА

Уподобали на нашому Пороссі Ярославля,

З-над Дністра, із руського Підгір'я шляхтича Державця.

Був-бо він мистець великий по верхах з книжок читати,

Алілую, кондаки, ірмоси й тропарі співати,

І пани його й усі міщане вельми полюбили,

Напідпитку й по тверезу одинаково хвалили,

Що попа, приблудного волоха, в хибах поправляє,

І дяка гучним Апостолом за пояс затикає.

І зібралась у них у неділю рано чорна рада,

Врадила на чорній раді однословно вся громада:

Із нетяг зібрать по денежці, а з дуків – по півкопи,

І тим скарбом висвятить його в Печерському на попи.

А волошина-приблуду з Богуславщини прогнати,

Бо не вмів старий гаразд ні служби править, ні співати.

Вихваляло все Поросся нового попа – й миряне,

І пани, і крамарі, і всі цеховики-міщане.

«Хоч у нас, – мовляли, – церква шатами не знакомита,

Да поповим розумом, мов золотом, кругом окрита».

Тільки козакам Державець був не так-то до вподоби:

Бо не мав до них прихильності, поваги, ні шаноби.

На бенкети суті в курені до них не поспішався,

Горілок їх добрих і медів п'яних немов цурався.

А найбільше тим козацтву піп сей був не до любові,

Що казав, як думав, щиру правду козакові.

Він картав у церкві козаків докірними словами,

Соромив їх дуків хижими, кривавими ділами.

І полковника козацького, й обозного, й гетьмана

Поважав не вельми більш, як нехриста і бусурмана.

«Бо вони, – рече, – Дніпром на море випливали,

Та й купецьким суднам християнським пільги не давали;

Християн-купців, як і невірних турків, пліндрували,

А награбивши турецького немов добра, гуляли.

В погулянках славились морським походом та хвалились,

Що за віру б то благочестиву християнську бились.

І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, підкупляли,

Щоб у кобзу про лицарство їх розбійницьке бряжчали.

А пропившись

І, мов крем'ях той, оббившись,

Свою рідну Україну пліндрували,

Милосердного гріхами прогнівляли;

Божий бич, татар, на села накликали,

Много християнських душ занапащали»…

На попа за се козацтво нарікало,

І на часточку йому не подавало;

По чужих церквах акафісти наймало,

Роківщиною його ніже не обмисляло.

Не пізнав розкошів богуславський чесний піп-тімаха,

На попівстві жив мов гречкосій-доматор сіромаха.

Проста хата в нього сяла тільки гарними богами,

Та пахущими на божниках квітками й рушниками,

Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,

Що всім брала очі дивною якоюсь красотою.

Байдуже було старому про багатство:

«Не від сього, – рече, – миру наше царство»…

І на те з старою не вважали,

Що попи їх із попадями минали,

Інде попасу веселого собі шукали,

Від убогої гостини потай утікали.

Один тільки й пан прихильний обібрався,

Товстогубим між козаками звався.

Не любив також і сей бенкетувати,

А любив з попом у Біблії читати.

До попа частенько став сей пан ходити,

І без чарки про спасенне говорити.

Хто казав: любив він попадю старую,

Хто казав: ще й більш попівну молодую.

Замолоду він якось не оженився,

І в літа, ляхи мовляли, panski вбився:

Дак лизав старий до молодої губки,

Буркотав, як сивий голуб до голубки.

ДУМА ТРЕТЯ

І

«І не кажи мені,

І не турчи мені:

Не хочу слухать-знати,

Щоб за нелюбого

Да товстогубого

Марусеньку віддати». —

II

«І не проси мене,

І не гризи мене:

Шкода про се й казати,

Щоб із злиденником

Перейти
Наш сайт автоматически запоминает страницу, где вы остановились, вы можете продолжить чтение в любой момент
Оставить комментарий