Жоржина відразу передзвонила, але юнак нажав на кнопку відбою й вимкнув телефон. А коли увімкнув наступного дня і зателефонував їй, то виявилося, що вона геть нічого не пам'ятає з їхньої останньої розмови.

Жоржина подумала про ще одну людину, на дзвінок від якої вона чекала – навіть більше, ніж від Флоріана. Хлопця на ім’я Теодор. Це був той самий юнак, про якого вона казала Флоріанові, що бачилася з ним. Одного разу або двічі. Зустрілася після занять в університеті. І це все. А, ще вона з ним іноді розмовляла – здебільшого про навчання.

Але насправді все було набагато складніше…

Чотири рази вона зраджувала Флоріана. Першого разу – безпосередньо перед його від'їздом до іншого міста. Другого – доки він їхав до місця призначення. І двічі – під час його перебування в іншому місті. Така от цікава статистика.

Теодор був її однолітком. Він навчався в аграрному училищі й зірок з неба не хапав. Невеличкий на зріст, руки незграбні з пожовтілими від цигарок пальцями. Характером теж не вийшов, зате матері допомагав.

Під Різдво хлопець возив до міста ялинки на продаж. Улітку підробляв на автомийці. На городі вправлявся без підказок і вже давно не видирав бур'яни разом з морквою. Ось тільки з розумовою діяльністю не склалося. Думки завдавали дискомфорту, начебто голову зсередини розпирало домкратом.

Він був родом з невеликого приміського села. Під час навчання мешкав у гуртожитку від свого училища з трьома такими ж приятелями. Хто його біологічний батько – не знала достеменно навіть його мати. Після нещодавньої смерті вітчима й чергового зникнення їхньої спільної доньки жінка махнула на все рукою і поїхала заробити грошей на бодай якийсь ремонт у їхньому старому будинку. Дівчинка була гарною зведеною сестрою. Але її «зробили» з п'яних очей, і з головою у дитини було не все до ладу. Вона частенько тікала з дому. Їй чомусь хотілося жити в лісі.

Жоржину в Теодорі приваблювали його простота і сільська напористість. Це все, що було потрібно, щоб завоювати її серце.

Вони познайомилися в нічному клубі. Жоржина постійно відвідувала подібні заклади, і часто-густо заводила зовсім не потрібні їй знайомства. Але цей випадок закінчився не так безневинно, як звичайно. Вони потанцювали, випили, потеревенили про те про се, а після півгодинного спілкування пішли до вбиральні, де вона йому віддалася.

І це стало одним з приводів розірвати набридливі стосунки з Флоріаном.

– А що, у житті все треба спробувати, – сказала вона порожній кухні. – Можливо, ми колись знову будемо разом, але не зараз.

Жоржина покрутила в руках мобільний телефон. На індикаторі мережі бракувало однієї риски. За мить вона з'явилася і знову зникла. Дівчина хвильку подумала й почала набирати номер Теодора. Гудок, другий…

– Що? – прохрипів голос у слухавці.

– Привіт, Тео, – посміхнулася вона. – Це Жоржина.

– Чого тобі? – роздратовано гаркнув він.

– Маю гарну новину – я вільна. Тепер нам ніщо не заважатиме. Я кинула Флоріана.

– То й що? – відповів він. – А в мене мати з вікна впала, з четвертого поверху вивалилася. Вона в лікарні, і мені терміново треба їхати до неї.

– Ой, співчуваю тобі… – тихо прошепотіла дівчина. – Сподіваюся, з нею все гаразд?

– Так, жива, – відповів Теодор. – Я в автобусі зараз. Повернуся через два тижні…

У телефоні запанувала приголомшлива тиша. Хлопець поклав слухавку, нічого приязного не сказавши на прощання й жодним чином не прокоментувавши те, що заради нього Жоржина розірвала стосунки з людиною, з якою зустрічалася так довго.

– Та пішов ти! – обурено вигукнула вона й жбурнула телефон геть.

* * *