Недовго думаючи, Жоржина видалила номер Теодора з книги телефонних контактів. На душі, звичайно, було трохи прикро. Вона цілий день чекала від нього дзвінка і вже твердо намірилася провести цю ніч разом з ним. Запросити до себе додому, розпити пляшку вина з маминого бару. А потім під музику займатися з хлопцем тим, що більше вже не треба приховувати від Флоріана.

Плани обламалися. Але в цілому її настрій не зіпсувався.

«Усе це дрібниці, – вирішила Жоржина. – Ось лишень цей висип мине. Добре, що хоч не свербить, але виглядає жахливо».

Після сексу зі студентом аграрного училища на статевих органах дівчини з'явився якийсь підозрілий червоний висип, якого там раніше не спостерігалося.

«На подразнення не схоже. Може, це венерична хвороба? Цей сучий син міг чим завгодно мене нагородити!»

У школі в старших класах їх не рідко попереджали, що кращий засіб для захисту від інфекцій, які передаються статевим шляхом – це презервативи. Про це говорили на кожному уроці основ безпеки життєдіяльності. Але дівчина, очевидно, нехтувала порадами вчителя. Виховання культури безпеки було для неї не більше ніж нудною темою в зошиті.

Жоржина зітхнула й взялася шукати номер Віолети. Але не встигла вона натиснути на кнопку виклику, як телефон завібрував у її руці, залунала мелодія, і сенсорний екран проінформував, що вона має вхідний дзвінок від тієї самої подруги.

– Алло! – почулося в трубці. – Жоржино, це ти?

– Я, хто ж ще? – засміялася дівчина. – Ти що, вже хильнула?

– Ні, але відчуваю, що сьогодні буду пити, – почула вона відповідь. – Чому в тебе телефон був вимкнений? Я наче турбувалася й усе таке…

– Вимкнула, тому що Флоріан увесь день надзвонював. Я його кинула.

Запанувало напружене мовчання. Жоржина сподівалася, що після її слів буде бодай якась реакція. Але Віола мовчала, наче язика проковтнула.

– А ще я Теодора послала куди подалі. Він справжня наволоч. Навіть «Привіт» ніколи не скаже, а лише своє хамське: «Що?» – от тепер нехай горює й лікті собі кусає, що мене втратив.

– Ну, ти молодець! – нарешті відповіла Віолета. – Відразу двох поставила на місце.

– Спасибі тобі! Ти мене завжди підтримуєш.

– Ну, а навіщо ж ще потрібні друзі? Ми з тобою не розлий вода.

Так і було. Вони вже давно товаришували, допомагали одна одній чим могли і всіляко підтримували. Правда, не завжди щиро й часто в тому, чим навряд чи можна було б пишатися. Наприклад, розірванням стосунків з Флоріаном і випадковим сексом з Теодором.

– А знаєш, я до тебе зараз приїду, і ти мені все докладно розповіси. Я лусну з цікавості!

– Добре, чекаю.

– Тоді я вже їду. Бувай!

Жоржина відчула, що сьогодні зробила перший крок назустріч собі новій – тій, якою вона завжди мріяла стати. Вільною. Не вистачало лише незалежності від батьків. Для початку достатньо було б просто фінансової самостійності.

Вони з Віолетою дружили давно – з дитинства, мало не з пелюшок. Не могли не товаришувати, тому що жили на одній вулиці, в одному будинку, на одному поверсі, буквально в сусідніх квартирах. Ходили разом до садочка. З першого класу – до тієї самої школи. Сиділи за однією партою. Дівчата продовжували товаришувати й зараз – після того, як батько Жоржини взяв будинок в іпотеку і вона переїхала.

У Жоржини завжди все було кращим і гарнішим: іграшки, одяг, шкільне приладдя, хлопець – і нарешті, батьки багатші. Віолета жахливо заздрила своїй подрузі – вона не мала й десятої частки того, що було у тої. А тепер це взагалі складало соту частину. Тим не менш, і сама Жоржина страждала від заздрощів – адже її подруга завжди була вільна й робила що заманеться.