Дівчата влаштувалися, і тої ж миті до них підскочила молода офіціантка в короткій спідниці й декольтованій майці.

– Доброго вечора! Що будете замовляти? – привітно посміхаючись, поцікавилася вона. – Може, вам принести меню?

– Мартіні, – відповіла Віолета.

– Так, мені теж мартіні принесіть, – сказала Жоржина. – І якщо можна – ще фруктове асорті. Але без ківі, у мене на них алергія.

– Давайте з ківі, я з’їм, – перебила Віола.

Офіціантка ствердно хитнула головою, записала замовлення і пішла. У приміщенні було майже темно. Дівчата не встигли озирнутися й перемовитися кількома словами, а їм вже принесли дві порції мартіні й тарілку з тонко нарізаними апельсинами, бананами, яблуками та, звичайно ж, ківі, як і просила Віолета.

У цьому розважальному закладі завжди все було на вищому рівні. Модні діджеї, елітний алкоголь, вимуштруваний персонал не змушував клієнтів довго чекати на замовлення. Тут Жоржина вперше мала секс з хлопцем на ім’я Теодор. Багато пригод пов'язувало її з цим нічним клубом.

Старі спогади розвіялися, залишивши по собі якесь неприємне відчуття – наче осад. Але Жоржина вкотре запевнила себе, що усе на краще. На душі стало сумно зовсім з іншої причини…

Атмосфера свята незабаром зійшла нанівець. Подруги мляво перемовлялися, сьорбаючи мартіні. Танцювати не хотілося вже не лише Віолі, але й Жоржині. Схоже, дівчатам стала конче необхідною якась розвага. Або хтось, хто зміг би їх розважити. І така людина незабаром з'явилася.

На столик, за яким вони влаштувалися, раптом грюкнулася склянка з віскі, а за нею на шкіряний диван біля Жоржини гупнувся Гнат. Це був її знайомий і один зі старих приятелів Флоріана, з яким вони, втім, спілкувалися досить рідко. Він вже був добряче напідпитку.

– Приві-і-іт! – насилу вимовив Гнат. – А чого ви тут сидите, такі самотні? Можна мені до вас присісти?

– Ти вже присів, – відповіла Жоржина.

– І ми не самотні, – додала Віола. – Нас тут взагалі-то двоє.

– Ага, зрозуміло, зрозуміло…

Гнат не вирізнявся особливим шармом і чарівністю. Він був середнього зросту і полюбляв яскравий кричущий одяг. Його праву руку прикрашав годинник і два персні, а ліву – масивний золотий браслет, на якому дзвеніло кілька підвісок-іконок з образами святих. Він по одному доторкався до них і тер пальцями.

Гнат полюбляв потеревенити про футбол. Він вважав, що це сугубо чоловіче заняття. А також про азартні ігри й доступних дівчат. Мова цього хлопця не вирізнялася вишуканістю, і він постійно лаявся і раз-у-раз вдавався до таких грубощів, що вуха співрозмовників палали як пожежа.

Батько Гната кілька років тому вів справи з Флоріановим – придбав у нього ділянку землі, щоб дещо там звести. Згодом вони якось зустрілися у Вінсента вдома. Батько взяв Гната з собою і він познайомився з Флоріаном.

– А де твій Флоріан? – запитав він Жоржину, хижо поглянувши на її ноги, формально прикриті спідницею.

– Ну, він… – почала дівчина, але подруга її відразу перервала:

– Його немає, – вигукнула Віола. – Для Жоржини його більше немає. Вони сьогодні розлучилися!

Дівчина була сповнена власної значущості, відчуваючи відповідальність моменту. А ще напрочуд рада, що змогла викласти про свою найкращу подругу новини, які вона сама, мабуть, поки нікому не збиралася повідомляти. Тим більше – практично незнайомому хлопцю.

– Дякую, але я і сама могла відповісти!

– Та нема за що! Я лише хотіла допомогти.

– То ви розійшлися? – перепитав Гнат. – Стільки років зустрічалися і тут раптом – все, кінець?

– Саме так, – відповіла Жоржина. – і я не бажаю це обговорювати.

– Тоді не будемо, – легко погодився хлопець. – Дівчата, давайте краще щось вип’ємо.

І вони вчергове хильнули. Він – ще віскі, а вони – ще по одному мартіні.