Зменшити швидкість довелося, вже під’їжджаючи до нього, – там неспішно рухалася довга колона вантажівок. Незважаючи на те, що на вулиці стояло літо, ця ділянка здавалася по-осінньому холодною, наче за вікном був листопад. Флоріан навіть затремтів. Звідкись виринула думка, що це хрест Дуфінгальда Бремора, що, звісно, цілковита нісенітниця, адже Дуфінгальд Бремор був серійним маніяком-убивцею. Втім, Флоріан ніколи не дивувався своїм асоціаціям, часом досить химерним.

Дороги були порожні, але термінал авіакомпанії виявився вщент забитий натовпом. Флоріан тримав у руці квиток другого класу, а це свідчило, що серед перших пасажирів йому до літака не потрапити.

Черга мало-помалу просувалася. Фоном до гамору натовпу – розмов, тупання ніг, шурхотіння газет – грала ненав’язлива мелодія, що мала заспокоювати пасажирів і відволікати від метушні й суєти. І, можливо, кишенькових злодіїв. Вона не припинялася навіть під час голосних оголошень, що час від часу лунали у залі реєстрації.

Флоріан уже здав багаж і очікував на свою чергу перед стійкою реєстрації. Зненацька він відчув позаду якийсь рух – і, озирнувшись, побачив групу поліцейських. Одягнені в бронежилети і з автоматами в руках, вони швидко наближалися, розштовхуючи чергу.

Хлопець роздивився навкруги – і побачив ще одну групу автоматників. Опущені візирі шоломів свідчили про серйозність ситуації. Офіцер, що замикав колону, різко жестикулював, гучно викрикуючи команди в рацію. Юнакові відразу здалося, що той вказав автоматникам саме на нього.

– У терміналі D проводиться посадка на рейс K26-48, – пролунав жіночий голос з гучномовців, такий спокійний і незворушний, наче жодної особливої ситуації не виникло і крім пасажирів, в аеропорту немає тридцяти поліцейських, озброєних до зубів. Тим не менш, люди почали панікувати.

Раптом один хлопець, з самого початку черги, зірвався з місця і спробував прорватися до службового коридору за скляними дверима. Кілька людей позадкували, жінка з дитиною скрикнула від несподіванки. Літній чоловік за нею, збитий з ніг, упав, застогнавши від болю. Поліцейські в бронежилетах відразу кинулися за хлопцем і оточили втікача, накинувши на нього сітку, наче на рибу. А над усім цим продовжувала линути ненав'язлива мелодія.

Хлопця, що став значно спокійнішим після удару електрошокером, дістали з сітки, заламали руки, надягли наручники і похапцем поволокли до кімнати охорони.

Звісно, у зв'язку з інцидентом, що трапився, відбулися зміни в розкладі відльотів.

– Увага! – почувся звідусіль командний голос – цього разу говорив чоловік. – Увага! Через ускладнення з системою безпеки рейс K26-48 відкладається на одну годину. Повторюю: через ускладнення з системою безпеки рейс K26-48 відкладається на одну годину.

До пасажирів, у числі яких був і Флоріан, підійшла жінка середнього віку – представник авіакомпанії. Вона чемно вибачилася і пояснила: щойно спецслужби упіймали небезпечного злочинця.

– Просимо вибачення, – сказала вона. – Щоб компенсувати завдані незручності, власникові кожного квитка авіакомпанія поверне двадцять відсотків від його вартості. Час до відльоту ви можете провести в залі очікування або відвідати одну з кав’ярень.

Флоріан, зітхнувши, проштовхався до конвеєра з особистими речами пасажирів, забрав свою валізу і попрямував до виходу з термінала. Він не був шокований або навіть надто здивований – фільми про палаючі літаки та терористів у громадських місцях певною мірою підготували його. Але йому хотілося подихати свіжим повітрям і обміркувати, що саме відбулося в аеропорту. Адже це був не кадр з кіно, а реальне життя.